Такого висновку дійшли студенти-соціологи Академії муніципального управління, які протягом травня-червня досліджували думку киян щодо перейменування вулиць.
Як зазначив секретар комісії з питань найменувань ‒ начальник відділу з суспільно-політичних питань Департаменту суспільних комунікацій Ярослав Шибанов, залучення студентської молоді до вивчення громадської думки ‒ це спільний проект Департаменту та Академії:
‒ Основна мета, яку ми переслідували, ‒ дізнатися думку жителів певної території щодо перейменування їхньої вулиці. Ми спеціально взяли до уваги вулиці, назви яких пов’язані з комуністичним та тоталітарним режимом. Найбільше таких вулиць збереглося на території колишніх селищ і сел, що були приєднані до Києва у другій половині ХХ століття, ‒ Бортничі, Жуляни, Троєщина. Тому першочергово молодь вирушила саме у ці райони. Опитування проводилося методом особистого інтерв’ю жителів та заповнення анкет.
Проведений аналіз результатів опитування дозволив зробити низку цікавих спостережень.
Так, до ухвалення законів про «декомунізацію» в цілому позитивно ставляться близько 90% опитаних, разом з тим 95% мешканців негативно сприймають майбутнє перейменування вулиць, на яких вони проживають.
Хоча відсоток тих, хто негативно ставиться до перейменувань, найбільший (37% опитаних), у сукупності ті, хто сприймає це позитивно або нейтрально, все ж таки становлять переважну більшість (63%).
Серед тих, хто проти перейменувань, переважають кияни 1935-1975 років народження ‒ тобто ті, хто формувався як особистість саме під впливом комуністичної ідеології. Свою позицію щодо незгоди з перейменуванням вулиць більшість жителів пояснили так:
- сьогоднішні назви – це історія, яку забути не можливо і не потрібно;
- дані роботи по перейменуванню вулиць, зважаючи на сьогоднішній стан в державі, є невчасними;
- зміна назви вулиці нічим не вплине на покращення життя тощо.
Мешканцям також пропонувалося обрати варіант на честь кого вони б хотіли перейменувати вулиці, які носять «радянські» назви. Відповіді розподілились наступним чином:
1. Місцевий топонім (назва річки, струмка, урочища, кутка тощо) ‒ 5%.
2. Діяча української культури, науки ‒ 20%.
3. Державного діяча часів Київської Русі ‒ 62%.
4. Політичного чи військового діяча часів Української козацької держави ‒ 3%.
5. Діяча борців за незалежність України у ХХ столітті ‒ 10%.
Підсумовуючи результати дослідження, Ярослав Шибанов наголосив, що перейменування вулиць, навіть з «радянськими» назвами, потребує значної роз’яснювальної роботи серед мешканців, які сприймають цей процес виключно через призму особистих «зручностей». І це не дивлячись на те, що Департамент суспільних комунікацій неодноразово заявляв, що перейменування вулиць не потребує від громадян внесення змін до документів, в тому числі і правовстановлюючих, та не створює для мешканців незручностей.